Навіщо ми працюємо? 5 причин крім грошей
Почнемо, щоправда, таки з грошей. Скільки не іронізуй щодо «зневаженого металу», 77% працюючих визнають, що найкраще їх мотивує хороша оплата праці. Але значення зароблених грошей для нас цим не вичерпується.
Що цікаво – трудові доходи мають для нас іншу «вартість», аніж гроші, які дісталися нам якимось іншим чином. «Сучасна західна культура розрізняє «профанні» та «сакральні» гроші залежно від їхнього походження, – пояснює психолог Анна Фенько. - Наприклад, несподіваний виграш у лотерею, спадок, гонорар чи премія розглядаються як «особливі» гроші, які зазвичай витрачаються не на повсякденні потреби, а на покупку особливих предметів чи незвичайних переживань».
Водночас «профанні», зароблені нами, гроші можуть виявитися і пастками. Одна з найбільш типових – коли ми вважаємо, що наші заробітки – це мірило успішності. По суті, це означає, що суми, які я отримую, показують, скільки я стою.
«Люди часто ототожнюють себе з тією справою, якою вони займаються, – коментує психотерапевт та бізнес-коуч Наталія Тумашкова. - Це закладається ще в дитинстві, коли дитині кажуть: Ти навіщо це зробив? Ти поганий!" І він засвоює: оцінка моїх справ – це оцінка моєї особистості».
Ми прагнемо залишити слід у світі
Колись філософ Ханна Арендт описала два види роботи. Один із них необхідний для підтримки життя, але в процесі такої роботи ми не робимо того, що залишиться надовго. До цього типу відносяться приготування їжі, прання, збирання та інші наші повсякденні турботи, в яких немає нічого спеціально людського, і тому людина в цьому випадку виступає як animal laborans, «працююча тварина». Другий тип роботи, який людство завжди цінувало більше, - це виробництво об'єктів, які нас оточують, від чашок та стільців до будинків, мостів та літаків.
«Людина творить» не може більше помацати те, що вона виробляє, тому їй важко радіти справі своїх рук
Ми не на лоні природи, а оточенні предметів, створених нашими руками. Накопичення цих предметів створює наш світ і надає йому сталості. Саме творення робить людину людиною - Арендт називає її homo faber, «людина творить». Сьогодні цей вищий рід роботи – робота-творення – стрімко розмивається. Серед нас усе більше тих, хто нічого не робить руками, а лише розмовляє та стукає по клавіатурі. Так працюють фінансисти, страховики, програмісти, консультанти... Усі вони породжують, обробляють та перенаправляють потоки інформації.
Від нас потрібно багато знань, зусиль, креативності та волі, щоб досягти результату, але плоди такої праці ефемерні, вони не залишаються у світі, не надають йому стійкості. «Людина творить» не може більше помацати те, що вона виробляє, тому їй важко радіти справі своїх рук. Можливо, тому багато професіоналів у середині життя відчувають потяг до ручної праці, мріють пекти хліб, розписувати посуд чи завести власну ферму.
Ми хочемо розвиватися
Натомість у сучасному світі дедалі важливішою стає самореалізація. Це слово узвичаїлося недавно, і різні люди вкладають у нього різний зміст. Чи пов'язана вона із цікавою, улюбленою роботою? Високим професіоналізмом? Із творчістю? Можливо, вона залежить від того, чи втілила людина свою мрію?
Мабуть, простіше зайти з іншого боку та описати її через наші емоції. Ми почуваємося реалізованими, коли розкриваємо наш внутрішній потенціал, коли у роботі задіяні наші здібності, знання та вміння. «Це відчуття себе на своєму місці та задоволення від того, що робиш, – каже Наталія Тумашкова. - Іноді від результату, іноді від процесу, або від того та іншого разом».
Що нас найбільше мотивує в роботі?
- 77,1% - зарплата
- 37,9% - можливість кар'єрного зростання
- 37,3% - масштабні та цікаві завдання
- 36,5% – комфортна атмосфера в компанії
- 17,6% – професіоналізм колег
- 17,6% - можливості навчання
За даними компанії KELLY, 2014 року.
Самореалізація має на увазі вміння працювати, робити зусилля, вкладатися у свою працю. «Це як у любовних відносинах: щоб їх збудувати, ми повинні в них вкладатися, – пояснює психоаналітик Марія Тимофєєва. - З роботою те саме. А для цього людині потрібна внутрішня наповненість – тоді їй є що інвестувати. По суті, це і є лібідо, яке розуміється в широкому розумінні, як здатність до любові, яку ми можемо спрямувати на різні об'єкти. Ті, хто має цей внутрішній ресурс, здатні багато і важко працювати. Але вони отримують таку віддачу - задоволення, задоволення, радість - що цей ресурс не вичерпується, а тільки поповнюється».
Самореалізація не вимагає кар'єрного зростання: побудову кар'єри вважають мотивуючим фактором лише 38% росіян
А як бути зі стереотипом, що нам дає більше задоволення творча робота? «Я думаю, що самореалізація – це завжди про творчість, – розмірковує Наталія Тумашкова. – Тільки творити можна по-різному. Є така казка. У пустелі подорожній зустрічає людину, яка котить важкий камінь, і запитує: «Що ти робиш?» - «Не бачиш, штовхаю камінь, мучуся». Іншого такого ж зустрічає: Що ти робиш? - «Заробляю у поті чола на свою сім'ю». Третього зустрічає наш мандрівник і ставить йому те саме питання. Той усміхається і каже: «Я будую храм». Це якраз про самореалізацію».
Отже, самореалізація не вимагає неодмінного кар'єрного зростання: побудова кар'єри вважають мотивуючим фактором лише 38% росіян.
«Незабаром 20 років, як я працюю вчителем, – розповідає Сергій. – Мені не раз пропонували стати завучем, а там – хто знає – може, доріс би і до директора. Але я ненавиджу адміністративну роботу. Моя справа вчити. З дітьми неможливо працювати на голому професіоналізмі, вони не дають тобі завмерти на місці, постійно змушують шукати, куштувати. З кожним новим класом я відкриваю щось нове».
Вчитися новому, краще впізнавати себе, розширювати свої можливості, усвідомлювати свою майстерність і водночас відчувати, що ще є куди рости, загалом це означає жити повним життям.
Ми потребуємо визнання
Припустимо, що на роботі нас без кінця критикують, а слів схвалення ми взагалі не чуємо. Якщо наша праця, наші зусилля іноді дуже серйозні, не оцінені, у нас просто опускаються руки. З іншого боку, кілька схвальних слів у найнапруженіший момент роботи, коли сили вже закінчуються, можуть чарівним чином окрилити нас і зарядити новою енергією.
Чому нам важливо, щоби нас визнавали? «У найзагальнішому сенсі визнання задовольняє наше глибоке, всім знайоме бажання відчути власну важливість для оточуючих, – каже психоаналітик Елен Векк'ялі. - Воно підтверджує, що ми - повноправні члени групи, частина цілого, більше того, без суспільного визнання неможлива самоповагу».
Однак із самоповагою не все так просто. «Визнання спрацює на самоповагу, коли ти сам знаєш, що на нього заслужив, - попереджає Наталія Тумашкова. - Якщо ж воно незаслужене, то ефект може бути зворотним. І нарешті, якщо ти сам себе не цінуєш, то похвала, особливо начальницька, може стати наркотиком, і нам знадобляться все нові та нові дози».
Ми повинні бути стурбовані не тим, наскільки ми креативні, вмілі та розумні, а тим, чи вийшла чи не вийшла у нас робота
Марія Тимофєєва вважає, що залежність від похвали свідчить про наш нарцисизм, цю хворобу століття.
«Далеко не завжди ми здатні спиратися на власну оцінку. За ідеєю, ми повинні бути стурбовані не тим, наскільки ми чудові, креативні, вмілі, розумні (за цим криються гординя і марнославство), а тим, чи вийшла чи не вийшла у нас робота. У цьому випадку ми спираємося на власну оцінку і відчуваємо радість не від похвали, а від плодів своєї праці».
Зате якщо оцінили не нас, а красу, корисність, оригінальність чи точну відповідність стандартам нашого «твору», ми завжди зможемо спертися на це досягнення, щоб рухатися далі.
Нам подобається робити спільну справу
Поруч із колегами ми проводимо часу не менше (а іноді й більше), ніж із сім'єю та друзями. Не дивно, що добрий колектив ми вважаємо подарунком долі. Ми можемо ділитися радощами та проблемами, отримувати необхідну підтримку та допомогу. «Колеги – це наша референтна група, – каже Наталія Тумашкова. - І тому такий важливий зворотний зв'язок, який ми від них отримуємо».
Вчасно встати, доїхати до роботи, поспілкуватися з колегами – все це підтримує людей, оскільки дає відчуття сталості.
Робота хороша ще й тим, що дозволяє нам відчувати приналежність до чогось більшого, ніж ми самі: професії, команді, вирішення завдань державної ваги або досліджень, які змінять майбутнє. Хтось із нас працює ефективніше, якщо йому є з ким змагатись.
«У якомусь розумінні ці люди беруть енергію від суперника. Немає суперника – і працювати нецікаво. Адже змагатися з часом важче, ніж із сильним конкурентом», - пояснює Наталія Тумашкова.
У командній роботі виникає ефект синергії (коли все виявляється більше суми складових частин). Мозкові штурми, коли ми обмінюємося ідеями і разом вигадуємо щось нове, спільні перемоги чи поразки, які ми разом переживаємо, – це сильні колективні емоції, які дорогого коштують.
Нам важливе відчуття сталості
Ну і нарешті нам просто важливо ходити на роботу. Принаймні тим із нас, хто має складнощі з самодисципліною.
«Вчасно встати, упорядкувати себе, пройти шлях до місця роботи, поспілкуватися з колегами за обідом – все це сильно людей підтримує, оскільки дає відчуття сталості, – пояснює Марія Тимофєєва. - Необхідність ходити на роботу заводить годинниковий механізм нашого життя. Коли працюєш удома, на самоорганізацію йде дуже багато енергії. А тут уже все зроблено за тебе».
Можливо, хтось подумав, що віддалена робота в найближчому майбутньому позбавить нас цих плюсів? «Хоч би як розвивався інтернет, спілкування віч-на-віч, у тому числі і з колегами, незамінне, - заперечує Наталія Тумашкова. - Інакше навіщо було вигадувати скайп?